Як приймати таблетки Проксіум
Зміст:
Проксиум ® таблетки (Proxium ® tablets ) Лекарственные препараты
фармакодинамика. Механизм действия . Пантопразол — замещенный бензимидазол, который ингибирует секрецию соляной кислоты в желудке путем специфической блокады протонной помпы париетальных клеток.
Пантопразол трансформируется в активную форму в кислой среде в париетальных клетках, где ингибирует фермент H + -K + -АТФазу, то есть блокирует конечный этап выработки соляной кислоты в желудке. Ингибирование является дозозависимым и касается как базальной, так и стимулированной секреции кислоты. У большинства пациентов симптомы исчезают в течение 2 нед. Применение пантопразола, как и в случае с другими ингибиторами протонной помпы и ингибиторами H2-рецепторов, снижает кислотность в желудке и таким образом увеличивает секрецию гастрина пропорционально снижению кислотности. Повышение секреции гастрина является обратимым. Поскольку пантопразол связывает фермент дистально по отношению к клеточному рецептору, он может ингибировать секрецию соляной кислоты независимо от стимуляции другими веществами (ацетилхолин, гистамин, гастрин). Эффект при пероральном и в/в применении одинаков.
При применении пантопразола повышаются уровни гастрина натощак. При краткосрочном применении они в большинстве случаев не превышают верхней границы нормы. При длительном лечении уровни гастрина в большинстве случаев возрастают вдвое. Их чрезмерное повышение возникает лишь в редких случаях. Как следствие, в небольшом количестве случаев при длительном лечении наблюдается слабое или умеренное увеличение специфических эндокринных (ECL) клеток в желудке (подобно аденоматоидной гиперплазии). Тем не менее, согласно проведенным на данный момент исследованиям образование клеток — предшественников нейроэндокринных опухолей (атипичная гиперплазия) или нейроэндокринных опухолей желудка, которые были выявлены в исследованиях на животных, у людей не наблюдалось.
Исходя из результатов исследований на животных, нельзя исключать влияния длительного (более одного года) лечения пантопразолом на эндокринные параметры щитовидной железы.
Фармакокинетика. Всасывание . Пантопразол быстро всасывается, а Cmax в плазме крови достигается уже после однократного приема дозы 40 мг. В среднем через 2,5 ч после приема Cmax в плазме крови на уровне составляет около 2–3 мкг/мл и остается на постоянном уровне после многократного приема. Фармакокинетические свойства не меняются после однократного или повторного приема. В диапазоне доз 10–80 мг фармакокинетика пантопразола в плазме крови остается линейной как при пероральном приеме, так и при в/в введении. Установлено, что биодоступность таблеток составляет около 77%. Одновременный прием пищи не влияет на AUC или Cmax в плазме крови, а соответственно, и на биодоступность. При одновременном приеме пищи увеличивается только вариативность латентного периода.
Распределение . Связывание пантопразола с белками плазмы крови составляет около 98%. Объем распределения составляет около 0,15 л /кг.
Метаболизм . Вещество метаболизируется почти исключительно в печени. Основным метаболическим путем является деметилирование с помощью CYP 2C19 с последующей серной конъюгацией; к другим метаболическим путям принадлежит окисление с помощью CYP 3A4.
Выведение . Конечный Т½ составляет около 1 ч, а клиренс — 0,1 л/ч/кг. Было отмечено несколько случаев задержки выведения. Вследствие специфического связывания пантопразола с протонной помпой париетальных клеток, Т½ не коррелирует с гораздо большей продолжительностью действия (ингибирование секреции кислоты).
Основная часть метаболитов пантопразола выводится с мочой (около 80%), остальное — с калом. Основным метаболитом как в плазме крови, так и в моче является десметилпантопразол, конъюгированный с сульфатом. Т½ основного метаболита (около 1,5 ч) ненамного превышает таковой пантопразола.
Особые группы пациентов. Медленные метаболизаторы. У около 3% лиц европеоидной расы отмечают функциональный недостаток активности фермента CYP 2C19; их называют медленными метаболизаторами. В организме таких лиц метаболизм пантопразола, вероятно, главным образом катализируется ферментом CYP 3A4. После приема одной дозы 40 мг пантопразола средняя площадь, ограниченная фармакокинетической кривой «концентрация в плазме крови — время» была примерно в 6 раз больше у медленных метаболизаторов, чем у лиц, имеющих функционально активный фермент CYP 2C19 (быстрые метаболизаторы). Cmax в плазме крови возрастала примерно на 60%. Эти результаты не влияют на дозировку пантопразола.
Нарушение функции почек . Рекомендаций по снижению дозы при назначении пантопразола пациентам с нарушением функции почек (в том числе пациентам на диализе) нет. Как и у здоровых людей, Т½ пантопразола у них короткий. Диализируется лишь очень небольшое количество пантопразола. Несмотря на то что у основного метаболита умеренно длительный Т½ (2–3 ч), выведение все равно является быстрым, поэтому кумуляции не происходит.
Нарушение функции печени . Хотя у пациентов с циррозом печени (классы А и Б по шкале Чайлда — Пью) Т½ увеличивается до 7–9 ч, а AUC — в 5–7 раз, Cmax в плазме крови увеличивается только незначительно — в 1,5 раза по сравнению со здоровыми добровольцами.
Пациенты пожилого возраста . Небольшое увеличение AUC и Cmax у добровольцев пожилого возраста по сравнению с более молодыми волонтерами также не имеет клинического значения.
Дети . После однократного приема дозы 20 или 40 мг пантопразола перорально AUC и Cmax у детей в возрасте 5–16 лет находились в пределах соответствующих значений у взрослых. После однократного введения пантопразола в дозе 0,8 или 1,6 мг/кг массы тела детям в возрасте 2–16 лет не отмечено значимой связи между клиренсом пантопразола и возрастом или массой тела. AUC и объем распределения сопоставимы с данными, полученным при исследованиях на взрослых.
Показания Проксиум таблетки
взрослые и дети в возрасте старше 12 лет :
- эрадикация Helicobacter pylori у пациентов с H. рylori -ассоциированными язвами желудка и двенадцатиперстной кишки в сочетании с соответствующими антибиотиками;
- язва двенадцатиперстной кишки;
- язва желудка;
- синдром Золлингера — Эллисона и другие гиперсекреторные патологические состояния.
Применение Проксиум таблетки
Проксиум, гастрорезистентные таблетки, следует принимать за 1 ч до еды целиком, не разжевывая и не измельчая, запивая водой.
Рекомендуемая дозировка. Взрослые и дети в возрасте старше 12 лет. Лечение рефлюкс-эзофагита . Рекомендованная доза составляет 1 таблетка препарата Проксиум 40 мг. В отдельных случаях дозу можно удвоить (2 таблетки препарата Проксиум 40 мг), особенно при отсутствии эффекта от применения других препаратов для лечения рефлюкс-эзофагита. Для лечения рефлюкс-эзофагита, как правило, требуется 4 нед. Если этого недостаточно, излечения можно ожидать в течение следующих 4 нед.
Взрослые. Эрадикация H. рylori в комбинации с двумя антибиотиками . У пациентов с язвой желудка и двенадцатиперстной кишки и с положительным результатом на H. pylori необходимо достичь эрадикации микроорганизма с помощью комбинированной терапии. Следует учитывать локальные данные по бактериальной резистентности и национальные рекомендации по использованию и назначению соответствующих антибактериальных средств. В зависимости от чувствительности, для эрадикации H. pylori у взрослых могут быть назначены такие терапевтические комбинации:
- а) 1 таблетка Проксиум 40 мг 2 раза в сутки + 1000 мг амоксициллина 2 раза в сутки + 500 мг кларитромицина 2 раза в сутки;
- б) 1 таблетка Проксиум 40 мг 2 раза в сутки + 400–500 мг метронидазола (или 500 мг тинидазола) 2 раза в сутки + 250–500 мг кларитромицина 2 раза в сутки;
- в) 1 таблетка Проксиум 40 мг 2 раза в сутки + 1000 мг амоксициллина 2 раза в сутки + 400–500 мг метронидазола (или 500 мг тинидазола) 2 раза в сутки.
При применении комбинированной терапии для эрадикации H. pylori вторую таблетку препарата Проксиум 40 мг следует принимать вечером за 1 ч до еды. Срок лечения составляет 7 дней и может быть продлен еще на 7 дней с общей продолжительностью лечения не более 2 нед. Если для обеспечения заживления язвы показано дальнейшее лечение пантопразолом, следует рассмотреть рекомендации относительно дозирования при язвах желудка и двенадцатиперстной кишки. Если комбинированная терапия не показана, например, у пациентов с отрицательным результатом на H. рylori , для монотерапии препарат Проксиум 40 мг применяют в нижеследующей дозе.
Лечение язвы желудка . 1 таблетка Проксиум 40 мг. В отдельных случаях дозу можно удвоить (2 таблетки препарата Проксиум 40 мг), особенно при отсутствии эффекта от применения других препаратов.
Для лечения язвы желудка, как правило, требуется 4 нед. Если этого недостаточно, заживление язвы можно ожидать в течение следующих 4 нед.
Лечение язвы двенадцатиперстной кишки . 1 таблетка Проксиум 40 мг. В отдельных случаях дозу можно удвоить (2 таблетки препарата Проксиум 40 мг), особенно при отсутствии эффекта от применения других препаратов.
Для лечения язвы двенадцатиперстной кишки, как правило, требуется 2 нед. Если этого недостаточно, заживление язвы можно ожидать в течение следующих 2 нед.
Лечение синдрома Золлингера — Эллисона и других гиперсекреторных патологических состояний . Для длительного лечения синдрома Золлингера — Эллисона и других патологических гиперсекреторных состояний начальная суточная доза составляет 80 мг (2 таблетки препарата Проксиум 40 мг). При необходимости после этого дозу можно титровать, повышая или снижая в зависимости от показателей кислотности желудочного сока. Дозу, превышающую 80 мг/сут, необходимо разделить на 2 приема. Возможно временное повышение дозы свыше 160 мг пантопразола, но продолжительность применения должна ограничиваться только периодом, необходимым для адекватного контроля кислотности.
Продолжительность лечения синдрома Золлингера — Эллисона и других патологических состояний не ограничена и зависит от клинической необходимости.
Пациенты с нарушением функции печени . Пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени не следует превышать суточную дозу 20 мг (1 таблетка Проксиум 20 мг). Не следует применять препарат Проксиум для эрадикации H. рylori в комбинированной терапии у пациентов с нарушенной функцией печени средней и тяжелой степени, поскольку в настоящее время нет данных об эффективности и безопасности такого применения для этой категории пациентов.
Пациенты с нарушением функции почек . Для пациентов с нарушенной функцией почек коррекции дозы не требуется. Не следует применять препарат Проксиум для эрадикации H. рylori в комбинированной терапии пациентам с нарушенной функцией почек, поскольку в настоящее время нет данных об эффективности и безопасности такого применения для этой категории пациентов.
Пациентам пожилого возраста не требуется коррекции дозы.
Противопоказания
повышенная чувствительность к активному веществу, производным бензимидазола и компонентам препарата.
Побочные эффекты
возникновение побочных реакций наблюдалось у около 5% пациентов. Наиболее частые побочные реакции — диарея и головная боль (около 1%).
Побочные эффекты по частоте возникновения классифицируют по таким категориям: очень часто (≥1/10), часто (≥1/100 и Со стороны крови и лимфатической системы : редко — агранулоцитоз; очень редко — лейкопения, тромбоцитопения, панцитопения.
Со стороны иммунной системы : редко — реакции гиперчувствительности (включая анафилактические реакции, анафилактический шок).
Метаболизм и нарушения обмена веществ : редко — гиперлипидемия и повышение уровня липидов (триглицериды, холестирол), изменения массы тела; неизвестно — гипонатриемия, гипомагниемия (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ), гипокальциемия 1 , гипокалиемия.
Психические расстройства : нечасто — расстройства сна; редко — депрессия (в том числе обострения); очень редко — дезориентация (в том числе обострения); неизвестно — галлюцинация, спутанность сознания (особенно у пациентов со склонностью к данным расстройствам, а также обострение этих симптомов в случае их наличия в анамнезе).
Со стороны нервной системы : нечасто — головная боль, головокружение; редко — нарушения вкуса; неизвестно — парестезии.
Со стороны органа зрения : редко — нарушение зрения/затуманивание зрения.
Со стороны пищеварительного тракта : нечасто — диарея, тошнота, рвота, вздутие живота, запор, сухость во рту, боль в животе и дискомфорт.
Со стороны гепатобилиарной системы : нечасто — повышение уровня печеночных ферментов (трансаминаз, ГГТ); редко — повышение уровня билирубина; неизвестно — поражение гепатоцитов, желтуха, гепатоцеллюлярная недостаточность.
Со стороны кожи и подкожных тканей : нечасто — кожная сыпь, сыпь, зуд; редко — крапивница, ангионевротический отек; неизвестно — синдром Стивенса — Джонсона, синдром Лайелла, многоформная эритема, фотосенсибилизация, подострая кожная красная волчанка (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани : нечасто — переломы бедра, запястья, позвоночника (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ); редко — артралгия, миалгия; неизвестно — спазм мышц 2 .
Со стороны почек и мочевыделительной системы : неизвестно — интерстициальный нефрит (с возможным развитием почечной недостаточности).
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез : редко — гинекомастия.
Общие расстройства : нечасто — астения, усталость, недомогание; редко — повышение температуры тела, периферические отеки.
1 Гипокальциемия одновременно с гипомагниемией.
2 Спазм мышц как следствие нарушения баланса электролитов.
Особые указания
нарушение функции печени . Пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени необходимо регулярно контролировать уровень печеночных ферментов, особенно при длительном лечении. В случае повышения уровня печеночных ферментов лечение необходимо прекратить (см. ПРИМЕНЕНИЕ).
Комбинированная терапия . Во время комбинированной терапии необходимо следовать инструкциям по применению соответствующих лекарственных средств.
Злокачественные новообразования желудка . Симптоматический ответ на применение пантопразола может маскировать симптомы злокачественных новообразований желудка и откладывать их диагностику. При наличии тревожных симптомов (например в случае существенного уменьшения массы тела, периодической рвоты, дисфагии, рвоты с кровью, анемии, мелены), а также при подозрении или наличии язвы желудка следует исключить наличие злокачественного процесса, поскольку лечение пантопразолом может маскировать симптомы и отсрочить установление диагноза.
Если симптомы сохраняются при адекватном лечении, необходимо провести дополнительное обследование.
Ингибиторы протеазы ВИЧ . Не рекомендуется сочетанное применение пантопразола с ингибиторами протеазы ВИЧ (такими как атазанавир), абсорбция которых зависит от желудочного рН, из-за существенного снижения их биодоступности (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Абсорбция витамина В 12. У пациентов с синдромом Золлингера — Эллисона и другими гиперсекреторными патологическими состояниями, требующими длительного лечения, пантопразол, как и все препараты, блокирующие продукцию соляной кислоты, может уменьшать всасывание витамина В12 (цианокобаламина) в связи с возникновением гипо- и ахлоргидрии. Это следует учитывать при уменьшенной массе тела у пациентов или наличии факторов риска снижения абсорбции витамина В12 при длительном лечении или наличии соответствующих клинических симптомов.
Длительное лечение . При длительном лечении, особенно более 1 года, пациенты должны находиться под регулярным наблюдением врача.
Инфекции ЖКТ, вызванные бактериями . Пантопразол, как и другие ингибиторы протонной помпы, может увеличивать количество бактерий, которые обычно присутствуют в верхних отделах ЖКТ. Лечение препаратом Проксиум может несколько повысить риск возникновения желудочно-кишечных инфекций, вызванных такими бактериями, как Salmonella и Campylobacter или C. difficile .
Гипомагниемия . Отмечены случаи тяжелой гипомагниемии у пациентов, получавших ингибиторы протонной помпы, такие как пантопразол, в течение не менее 3 мес, и в большинстве случаев в течение года. Могут возникнуть и сначала незаметно развиваться следующие серьезные клинические проявления гипомагниемии: усталость, тетания, делирий, судороги, головокружение и желудочковая аритмия. При гипомагниемии в большинстве случаев состояние пациентов улучшалось после заместительной корректирующей терапии препаратами магния и прекращения приема ингибиторов протонной помпы.
Пациентам, нуждающимся в длительной терапии, или пациентам, которые принимают ингибиторы протонной помпы одновременно с дигоксином или препаратами, которые могут вызвать гипомагниемию (например диуретики), следует определять уровень магния перед началом лечения ингибиторами протонной помпы и периодически во время лечения.
Переломы костей . Длительное лечение (более 1 года) высокими дозами ингибиторов протонной помпы может незначительно повысить риск перелома бедра, запястья и позвоночника, преимущественно у лиц пожилого возраста или при наличии других факторов риска. Наблюдательные исследования указывают на то, что применение ингибиторов протонной помпы может повысить общий риск переломов на 10–40%. Некоторые из них могут быть обусловлены другими факторами риска. Пациенты с риском развития остеопороза должны получать лечение в соответствии с действующими клиническими рекомендациями и употреблять достаточное количество витамина D и кальция.
Подострая кожная красная волчанка . Применение ингибиторов протонной помпы связывают с очень редкими случаями развития подострой кожной красной волчанки. Если возникает поражение, особенно на участках, подвергающихся воздействию солнечного света, и это сопровождается артралгией, пациенту необходимо немедленно обратиться к врачу, который рассмотрит необходимость отмены препарата Проксиум. Возникновение подострой кожной красной волчанки у пациентов во время предшествующей терапии ингибиторами протонной помпы может повысить риск ее развития при применении других ингибиторов протонной помпы.
Применение в период беременности и кормления грудью . Беременность . Имеющиеся данные по применению препарата Проксиум у беременных (примерно 300–1000 сообщений о результатах беременности) указывают на отсутствие эмбриональной или фето-/неонатальной токсичности препарата. В ходе исследований на животных наблюдалась репродуктивная токсичность. В качестве меры пресечения следует избегать применения препарата Проксиум у беременных.
Кормление грудью . Исследования на животных показали выведение пантопразола в грудное молоко. Недостаточно данных по экскреции пантопразола в грудное молоко, однако о таком выведении сообщалось. Нельзя исключать риск для новорожденных/младенцев. Решение о прекращении кормления грудью или прекращении лечения препаратом Проксиум должно приниматься с учетом пользы от кормления грудью для ребенка и пользы от лечения препаратом Проксиум для женщины.
Фертильность . Пантопразол не нарушал фертильность в исследованиях на животных.
Дети . Проксиум 40 мг показан детям в возрасте старше 12 лет для лечения рефлюкс-эзофагита. Препарат не рекомендуется применять у детей в возрасте до 12 лет, поскольку данные по безопасности и эффективности препарата для этой возрастной категории ограничены.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами . Пантопразол не влияет или оказывает очень незначительное влияние на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами. Необходимо принимать во внимание возможное развитие побочных реакций, таких как головокружение и расстройства зрения. В таких случаях не следует управлять транспортными средствами или работать с механизмами.
Взаимодействия
лекарственные средства, абсорбция которых зависит от рН . В результате полного и длительного ингибирования секреции соляной кислоты пантопразол может влиять на абсорбцию препаратов, для которых значение рН желудочного сока является важным фактором их биодоступности (например некоторых противогрибковых препаратов, таких как кетоконазол, итраконазол, позаконазол или других препаратов, таких как эрлотиниб).
Ингибиторы протеазы ВИЧ . Не рекомендуется сочетанное применение пантопразола с ингибиторами протеазы ВИЧ (такими как атазанавир), абсорбция которых зависит от желудочного рН, из-за существенного снижения их биодоступности (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
В случае, когда сочетанного применения ингибиторов протеазы ВИЧ с ингибиторами протонной помпы нельзя избежать, рекомендуется тщательный клинический мониторинг (например вирусной нагрузки). Не следует превышать суточную дозу пантопразола 20 мг. Может возникнуть необходимость в коррекции дозы ингибиторов протеазы ВИЧ.
Непрямые антикоагулянты (фенпрокумон и варфарин) . Сочетанное применение пантопразола с варфарином или фенпрокумоном не влияло на фармакокинетику варфарина, фенпрокумона или МНИ. Однако сообщалось о повышении МНИ и удлинении протромбинового времени у пациентов, сочетанно применявших ингибиторы протонной помпы и варфарин или фенпрокумон. Повышение МНИ и удлинение протромбинового времени могут привести к развитию патологического кровотечения и даже смерти. В случае такого сочетанного применения необходимо проводить мониторинг МНИ и протромбинового времени.
Метотрексат . Сообщалось, что одновременное применение высоких доз метотрексата (например 300 мг) и ингибиторов протонной помпы повышает уровни метотрексата в крови у некоторых пациентов. Пациентам, принимающим высокие дозы метотрексата, например, с раком или псориазом, рекомендуется временно прекратить лечение пантопразолом.
Другие взаимодействия . Пантопразол в значительной степени метаболизируется в печени через систему ферментов цитохрома Р450. Основной путь метаболизма — деметилирование с помощью 2С19 и другие метаболические пути, в том числе окисление ферментом CYP 3А4. Исследования с лекарственными средствами, которые также метаболизируются с помощью этих путей, такими как карбамазепин, диазепам, глибенкламид, нифедипин и пероральными контрацептивами, содержащими левоноргестрел и этинилэстрадиол, не выявили клинически значимых взаимодействий.
Нельзя исключать взаимодействие пантопразола с другими препаратами, которые метаболизируются через эту же ферментную систему.
Результаты целого ряда исследований возможных взаимодействий указывают, что пантопразол не влияет на метаболизм активных веществ, которые метаболизируются с помощью CYP 1A2 (например кофеин, теофиллин), CYP 2С9 (например пироксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (например метопролол), CYP 2Е1 (например этанол), не влияет на р-гликопротеин, который ассоциируется с всасыванием дигоксина.
Не выявлено взаимодействия с одновременно назначаемыми антацидами.
Были проведены исследования по изучению взаимодействия пантопразола с одновременно назначаемыми определенными антибиотиками (кларитромицин, метронидазол, амоксициллин). Клинически значимых взаимодействий между этими препаратами не выявлено.
Лекарственные средства, которые ингибируют или индуцируют CYP 2C19 . Ингибиторы CYP 2C19, такие как флувоксамин, могут увеличивать системное влияние пантопразола. Следует рассмотреть необходимость снижения дозы препарата для пациентов, получающих длительную терапию пантопразолом в высоких дозах, и для пациентов с нарушениями функции печени. Индукторы ферментов, влияющих на CYP 2C19 и CYP 3A4, такие как рифампицин и зверобой продырявленный (Hypericum perforatum), могут снижать плазменные концентрации ингибиторов протонной помпы, которые метаболизируются через эти ферментные системы.
Передозировка
симптомы передозировки неизвестны. Дозы до 240 мг при в/в введении в течение 2 мин хорошо переносились. Поскольку пантопразол экстенсивно связывается с белками, он не относится к препаратам, которые могут быть легко выведены с помощью диализа.
В случае передозировки с появлением клинических признаков интоксикации применяют симптоматическую и поддерживающую терапию. Рекомендаций по специфической терапии нет.
Проксіум ® таблетки (Proxium ® tablets ) Лікарські препарати
фармакодинаміка . Механізм дії . Пантопразол — заміщений бензімідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин. Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі у парієтальних клітинах, де інгібує фермент H + /K + -АТФазу, тобто блокує кінцевий етап продукування соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежним та стосується як базальної, так і стимульованої секреції кислоти. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тиж. Застосування пантопразолу, як і у випадку з іншими інгібіторами протонної помпи та інгібіторами H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зниження кислотності. Збільшення секреції гастрину є зворотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально щодо клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та в/в застосуванні препарату однаковий.
При застосуванні пантопразолу підвищуються рівні гастрину натще. При короткостроковому застосуванні вони у більшості випадків не перевищують верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Їх надмірне збільшення виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при довготривалому лікуванні відмічають слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак згідно з проведеними на теперішній момент дослідженнями утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не відмічали.
Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна повністю виключити вплив довготривалого (більше 1 року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.
На тлі лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тиж до вимірювань рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування інгібіторами протонної помпи.
Фармакокінетика. Всмоктування . Пантопразол всмоктується швидко, а Cmax у плазмі крові досягаються вже після однократного перорального застосування дози 40 мг. У середньому через 2,5 год після прийому досягається Cmax в сироватці крові на рівні близько 2–3 мкг/мл; концентрація залишається на постійному рівні після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового або повторного прийому. У діапазоні доз 10–80 мг фармакокінетика пантопразолу у плазмі крові залишається лінійною як при пероральному застосуванні, так і при в/в введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC або Cmax в сироватці крові, а відповідно, і на біодоступність. При одночасному прийомі їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.
Розподіл . Зв’язування пантопразолу з білками сироватки крові становить близько 98%. Vd — близько 0,15 л/кг.
Біотрансформація . Речовина метаболізується майже винятково у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилування за допомогою CYP 2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP 3A4.
Виведення . Кінцевий Т½ становить близько 1 год, а кліренс — 0,1 л/год/кг. Було відзначено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин Т½ не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).
Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта — з калом. Основним метаболітом як у сироватці крові, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований з сульфатом. Т½ основного метаболіту (близько 1,5 год) ненабагато перевищує Т½ пантопразолу.
Особливі групи пацієнтів
Повільні метаболізатори . Близько 3% європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP 2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, імовірно, головним чином каталізується ферментом CYP 3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу AUC була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж в осіб, які мають функціонально активний фермент CYP 2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація у плазмі крові зростала приблизно на 60%. Ці результати не впливають на режим дозування пантопразолу.
Порушення функції нирок . Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам зі зниженою функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і в здорових людей, Т½ пантопразолу в них є коротким. Діалізується лише дуже невелика кількість пантопразолу. Попри те що в основного метаболіту помірно тривалий Т½ (2–3 год), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.
Порушення функції печінки . Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та B за шкалою Чайлда — П’ю) Т½ зростає до 7–9 год, а AUC збільшується у 5–7 разів, Cmax в сироватці крові збільшується лише незначним чином — у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.
Пацієнти літнього віку . Невелике збільшення AUC та Cmax у добровольців літнього віку у порівняно з молодими також не має клінічного значення.
Діти . Після однократного застосування дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та Cmax у дітей віком 5–16 років знаходилися у межах відповідних значень у дорослих. Після однократного в/в введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком 2–16 років не відзначено значущого зв’язку між кліренсом пантопразолу і віком або масою тіла. AUC та Vd відповідали даним, одержаним при дослідженнях на дорослих.
Показання Проксіум таблетки
дорослі та діти віком від 12 років
– Рефлюкс-езофагіт.
Дорослі
– Ерадикація Helicobacter pylori у пацієнтів з H. рylori -асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у комбінації з відповідними антибіотиками.
– Виразка дванадцятипалої кишки.
– Виразка шлунка.
– Синдром Золлінгера — Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.
Застосування Проксіум таблетки
Проксіум, гастрорезистентні таблетки, слід приймати за 1 год до їди цілими, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.
Рекомендоване дозування
Дорослі та діти віком від 12 років
Лікування рефлюкс-езофагіту . Рекомендована доза становить 1 таблетку препарату Проксіум 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Проксіум 40 мг/добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту. Для лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, необхідно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, заживлення можна очікувати протягом наступних 4 тиж.
Дорослі
Ерадикація H. рylori у комбінації з двома антибіотиками . У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід зважати на локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо застосування і призначення відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості, для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:
а) 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг 2 рази на добу
+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу
+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;
б) 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг 2 рази на добу
+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу
+ 250–500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;
в) 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг 2 рази на добу
+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу
+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.
При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку препарату Проксіум 40 мг слід приймати ввечері за 1 год до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів із загальною тривалістю лікування не більше 2 тиж. Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо комбінована терапія не показана, наприклад у пацієнтів з негативним результатом на H. рylori , для монотерапії препарат Проксіум 40 мг слід застосовувати у нижчезазначеному дозуванні.
Лікування виразки шлунка . 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Проксіум 40 мг/добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів.
Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 4 тиж.
Лікування виразки дванадцятипалої кишки . 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Проксіум 40 мг/добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів.
Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тиж. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 2 тиж.
Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів . Для тривалого лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки препарату Проксіум 40 мг). При необхідності після цього дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи, залежно від показників кислотності шлункового соку. Дозу, що перевищує 80 мг/добу, необхідно розподілити на 2 прийоми. Можливе тимчасове підвищення дози вище 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, необхідним для адекватного контролю кислотності.
Тривалість лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.
Пацієнти з порушенням функції печінки . Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка препарату Проксіум 20 мг). Не слід застосовувати препарат Проксіум для ерадикації H. рylori у комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією печінки середнього та тяжкого ступеня, оскільки на сьогодні немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.
Пацієнти з порушенням функції нирок . Для пацієнтів із порушеною функцією нирок корекції дози не потрібно. Не слід застосовувати препарат Проксіум для ерадикації H. рylori у комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією нирок, оскільки на сьогодні немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.
Пацієнти літнього віку не потребують корекції дози.
Протипоказання
підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу та будь-якого компонента препарату.
Побічна дія
виникнення побічних реакцій відмічали у близько 5% пацієнтів. Найчастіші побічні реакції — діарея і головний біль (виникали у близько 1% пацієнтів).
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і Для всіх побічних реакцій, про які повідомляли під час постмаркетингового періоду, неможливо визначити частоту, тому вони зазначаються із вказівкою «частота невідома».
У межах кожної категорії частоти побічні реакції зазначені у порядку зменшення проявів.
З боку крові та лімфатичної системи : рідко — агранулоцитоз; дуже рідко — лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку імунної системи : рідко — реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).
Метаболізм та розлади обміну речовин : рідко — гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС), зміни маси тіла; невідомо — гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гіпокальціємія 1 , гіпокаліємія.
Психічні розлади : нечасто — розлади сну; рідко — депресія (в тому числі загострення); дуже рідко — дезорієнтація (в тому числі загострення); невідомо — галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до таких розладів, а також загострення цих симптомів у разі наявності їх в анамнезі).
З боку нервової системи : нечасто — головний біль, запаморочення; рідко — розлади смаку; невідомо — парестезія.
З боку органа зору : рідко — порушення зору/затуманення зору.
З боку ШКТ : часто — поліпи з фундальних залоз (доброякісні); нечасто — діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.
З боку гепатобіліарної системи : нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, гамма-глутамілтранспептидази); рідко — підвищення рівня білірубіну; невідомо — ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин : нечасто — шкірний висип, екзантема, свербіж; рідко — кропив’янка, ангіоневротичний набряк; невідомо — синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини : нечасто — переломи стегна, зап’ястка, хребта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); рідко — артралгія, міалгія; невідомо — спазм мʼязів 2 .
З боку нирок та сечовидільної системи : невідомо — інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз : рідко — гінекомастія.
Загальні розлади : нечасто — астенія, втома, нездужання; рідко — підвищення температури тіла, периферичні набряки.
1 Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.
2 Спазм мʼязів як наслідок порушення балансу електролітів.
Особливості застосування
порушення функції печінки . Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо під час довготривалого лікування. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Комбінована терапія . Під час комбінованої терапії необхідно дотримуватися інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів.
Злоякісні новоутворення шлунка . Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відтерміновувати їх діагностику. За наявності тривожних симптомів (наприклад у разі суттєвого зменшення маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання із кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу.
Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.
Інгібітори протеази ВІЛ . Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Абсорбція вітаміну В12 . У пацієнтів із синдромом Золлінгера — Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, що потребують тривалого лікування, пантопразол, як і всі препарати, що блокують продукцію соляної кислоти, може знижувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- й ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі зменшеної маси тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику щодо зниження всмоктування вітаміну В12 при довготривалому лікуванні, або наявності відповідних клінічних симптомів.
Довготривале лікування . При довготривалому лікуванні, особливо більше 1 року, пацієнти повинні знаходитися під регулярним наглядом лікаря.
Інфекції ШКТ, спричинені бактеріями . Лікування препаратом Проксіум може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або Clostridium difficile .
Гіпомагніємія . Відмічали випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували інгібітори протонної помпи, такі як пантопразол, протягом не менше 3 міс та у більшості випадків — протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися наступні серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії у більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому інгібіторів протонної помпи.
Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають інгібітори протонної помпи одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), слід визначати рівень магнію перед початком лікування інгібіторами протонної помпи та періодично під час лікування.
Переломи кісток . Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може помірно підвищити ризик перелому стегна, зап’ястка та хребта, переважно в осіб літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може підвищити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.
Підгострий шкірний червоний вовчак . Застосування інгібіторів протонної помпи пов’язують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату Проксіум. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.
Вплив на результати лабораторних досліджень . Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом Проксіум слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. Фармакодинаміка ). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися у діапазон нормальних значень після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність . Наявні дані щодо застосування препарату Проксіум у вагітних (близько 300‒1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето-/неонатальної токсичності препарату. У ході досліджень на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід слід уникати застосування препарату Проксіум у вагітних.
Годування грудьми . Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу у грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомляли. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування грудьми або припинення/утримання від лікування препаратом Проксіум слід приймати з урахуванням користі від годування грудьми для дитини і користі від лікування препаратом Проксіум для жінки.
Фертильність . Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами . Пантопразол не впливає або чинить дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У таких випадках не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Діти . Проксіум 40 мг показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки й ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН . Унаслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).
Інгібітори протеази ВІЛ . Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
У випадку, коли одночасного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність в корекції дози інгібіторів протеази ВІЛ.
Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин) . Одночасне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або міжнародне нормалізоване відношення (МНВ). Однак повідомляли про підвищення МНВ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які одночасно застосовували інгібітори протонної помпи та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНВ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі та навіть летального наслідку. У разі такого поєднаного застосування необхідно проводити моніторинг МНВ та протромбінового часу.
Метотрексат . Повідомляли, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) та інгібіторів протонної помпи зумовлює підвищення рівня метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.
Інші взаємодії . Пантопразол значною мірою метаболізується у печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP 2С19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP 3А4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та пероральні контрацептиви, які містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значущої взаємодії.
Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через цю саму ферментну систему.
Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (наприклад кофеїн, теофілін), CYP 2С9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад метопролол), CYP 2Е1 (наприклад етанол), не впливає на р-глікопротеїн, що асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.
Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.
Були проведені дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущої взаємодії між цими препаратами не виявлено.
Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP 2C19. Інгібітори CYP 2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують довготривалу терапію пантопразолом у високих дозах, та для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP 2C19 та CYP 3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний ( Hypericum perforatum ), можуть знижувати плазмові концентрації інгібіторів протонної помпи, які метаболізуються через ці ферментні системи.
Передозування
симптоми передозування невідомі.
Дози до 240 мг при в/в введенні протягом 2 хв добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він не належить до препаратів, що можуть бути легко виведені за допомогою діалізу.
У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримувальну терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.