Хто розпочав війну в Лівії

Лівія: генерал Хафтар і його зв’язки з Москвою

Генерал Халіфа Хафтар керує наступом підконтрольних йому сил на столицю Лівії Триполі. Як колишній соратник Каддафі і генерал самопроголошеної армії, якому приписують зв’язки з РФ, може вплинути на ситуацію у країні?

Генерал Халіфа ХафтарФото: picture-alliance/ Balkis Press

Халіфа Хафтар вважається однією з ключових фігур громадянської війни в Лівії. Командувач самопроголошеної “Лівійської національної армії”, якій вже вдалося взяти під контроль кілька найбільших нафтових родовищ у країні, 4 квітня наказав своїм військам розпочати наступ на столицю Лівії Триполі. Столиця охопленої громадянської війною країни перебуває під контролем уряду національної єдності, визнаного міжнародним співтовариством.

Війська Хафтара вже здійснили серію авіаударів по передмістю Триполі та військовому аеродрому Мітіга, який виконував функції міжнародного аеропорту і був єдиним діючим летовищем лівійської столиці. Упродовж перших днів наступу, за офіційними даними, загинули понад 50 осіб. Більше 3400 жителів лівійської столиці змушені були втекти з міста. Ким є Халіфа Хафтар – людина, від якої, ймовірно, залежить доля Лівії? І чи пов’язаний він із Москвою?

Колишній соратник Каддафі

Халіфа Хафтар – лівійський генерал. У 1969 році він брав участь у військовому перевороті, у результаті якого у країні була скинута монархія, а влада перейшла до рук Ради революційного командування і Муамара Каддафі, який її очолив.

Муамар Каддафі, фото 12 червня 2009 рокуФото: Getty Images/AFP/C. Simon

Хафтар став одним із наближених до Каддафі офіцерів лівійської армії і брав участь у війні, яку Каддафі вів із Чадом за стратегічно важливу ділянку кордону. У 1987 році Лівія зазнала поразки у цій війні, а Хафтар, який командував лівійською армією, потрапив у полон. Каддафі його не підтримав, і з того часу Хафтар вважав його особистим ворогом.

У 1990 році, після державного перевороту в Чаді, Хафтара вивезли до США, де він долучився до лівійської опозиції, підтримуваної ЦРУ. Після прибуття до США Хафтар отримав американське громадянство й оселився у штаті Вірджинія, де прожив 20 років, обмірковуючи, як скинути і знищити Каддафі.

Роль Хафтара у громадянській війні в Лівії

До Лівії Хафтар повернувся у 2011 році. Тоді у результаті масових акцій протесту проти правлячого режиму Каддафі спершу скинули, потім убили. Як новий керівний орган країни лівійська опозиція сформувала Перехідну національну раду, на основі якої було сформовано перехідний уряд.

У серпні 2012 року владні повноваження були передані від Перехідної національної ради Загальному національному конгресові Лівії, а пізніше – однопалатному парламенту, Палаті представників. Хафтар очолив антиісламський рух у країні і став військовим високопосадовцем.

Політичні амбіції Хафтара

У лютому 2014 році генерал Хафтар здійснив спробу приходу до влади. Виступаючи на національному телебаченні, він оголосив про розпуск Загального національного конгресу. У червні того ж року у Лівії відбулися парламентські вибори. Антиісламістське об’єднання Хафтара здобуло на них перемогу.

Це призвело до того, що конфлікт прихильників Хафтара з ісламською опозицією, яка відмовилася визнавати результати голосування, переріс у громадянську війну. А парламент був змушений переміститися із Триполі до Тобрука, міста на сході країни.

Конфлікт із Сараджем

ООН намагалася примирити два ворогуючі табори і припинити кровопролиття. У Триполі був створений уряд національної єдності під керівництвом Фаїза Сараджа. Від початку 2016 року уряд Сараджа, визнаний міжнародним співтовариством, керує країною, але до сьогоднішнього дня він не має контролю над всією територією Лівії. Парламент країни перебуває в Тобруці і претендує на повноту влади у країні. Генерал Хафтар і політичні структури на сході країни не хочуть визнавати уряд Сараджа. Спроби ООН, держав Перської затоки, Франції та Італії сприяти відновленню єдиновладдя в Лівії поки залишаються безуспішними.

Наступ Хафтара на Триполі почався незадовго до запланованих на середину квітня мирних переговорів під егідою ООН. На них мав бути розроблений план майбутніх парламентських і президентських виборів, які повинні були покласти край громадянській війні у країні.

Генсек ООН Антоніу Гутерріш, який перебував у Лівії із 3 квітня в рамках підготовки конференції національного примирення, після початку наступу написав у Twitter, що залишає країну із “важким серцем і у глибокій занепокоєності”. “Я все ще сподіваюся, що можна уникнути кривавої конфронтації у Триполі та його околицях”, – зазначив Гутерріш. Незадовго до від’їзду він зустрівся з Хафтаром у Бенгазі. Під час цієї зустрічі, за інформацією телеканалу Al-Arabiya, Хафтар сказав Гутеррішу, що його операція буде тривати доти, доки “тероризм” у країні не буде подоланий.

Бійці “Лівійської національної армії” ХафтараФото: Reuters/E. O. Al-Fetori

Що пов’язує Хафтара з Москвою

За оцінками деяких експертів і спостерігачів, у прагненні отримати владу в Лівії Хафтара начебто підтримує Москва. Халіфа Хафтар у 1978-1979 роках як представник військової еліти Лівії навчався в СРСР і знає російську мову. Упродовж останніх років він неодноразово відвідував Москву і проводив перемовини з міністром оборони РФ Сергієм Шойгу. Востаннє лівійський генерал приїздив до російської столиці у листопаді 2018 року. На його зустрічі із главою міноборони Росії був присутній і бізнесмен Сергій Пригожин, якого пов’язують з приватною військовою компанією “Вагнер”.

У жовтні минулого року британський таблоїд The Sun писав про прибуття до Лівії російських військових головного управління генштабу Росії для підтримки військ Хафтара. Джерела російської медіакомпанії “РБК” також підтверджували присутність російських військових у Лівії. Офіційно Москва ці дані заперечує.

Напередодні Росія заблокувала заяву Ради Безпеки ООН із закликом до всіх збройних формувань, що виступають на боці “Лівійської національної армії” генерала Хафтара, припинити наступ на Триполі.

Перша громадянська війна в Лівії

Перша громадянська війна у Лівії — збройний конфлікт 2011 року в Лівії між силами, лояльними до полковника Муаммара Каддафі, що керував країною з 1969 року, та повстанськими групами, що прагнули повалити його уряд. Розпочалася з масових протестів 15 лютого 2011 під впливом революцій у сусідніх Тунісі та Єгипті [31] . Криваве придушення протестів поліцією та армією спричинило повстання і початок громадянської війни із застосуванням важкого озброєння та авіації [32] [33] . Війна закінчилася в жовтні 2011 року, коли Каддафі було схоплено та вбито, втім боротьба між різними групами впливу продовжилася й у 2014 році переросла в другу громадянську війну у Лівії.

Громадянська війна у Лівії перенаправлено сюди. Для інших значень див. тут

Дата:	15 лютого — 23 жовтня 2011
Місце:	Лівія
Результат:	Повалення і вбивство Муаммара Каддафі; захоплення силами ПНР контролю над територією Лівії; продовження збройного конфлікту між різними фракціями і угрупованнями; де-факто розпад Лівії на ряд самостійних державних утворень

Прикордоні зіткнення з прихильниками уряду Каддафі
Туніс [8]
Нігер [9]

Сини полковника М.Каддафі:
Саіф аль-Іслам Каддафі (дипломатичні функції; був арештований після кінця війни [13] )
Хаміс аль-Каддафі† (командир 32 батальйоном спецпризначення «Хаміс»)
Муттазим Білла Каддафі † (радник Служби Безпеки) [14]
Сааді Каддафі (комендант Бенгазі)

Інші воєначальники:
Абу Бакр Юніс Джабер † (міністр оборони)
Абдалла Сенуссі (голова військової розвідки; був арештований після кінця війни [15] )
Багдаді Махмуді(Прем’єр-міністр)
Массуд Абдельхафід (начальник секретної міліції)
Мехді аль-Арабі (заст. начальника штаба, командир спецслужб)
Абузід Омар Дорда (глава національної розвідки)
Хуілді Хаміді (зам. начальника секретної міліції)
Салех Раджіб аль-Місмарі (міністр держбезпеки)
Рафі аль-Шаріф (командир флоту)
Алі Шаріф аль-Ріфі (генерал, командир авіації)
Алі Кана (генерал, командир південної групи військ)
Еуляд Хамза (командир піхотних військ)
Башир Хаваді (генерал, польовой командир)
Мустафа аль-Харубі (генерал, військовий стратег)
Наср аль-Мабрук (генерал, командир міліції)
Мансур Дау (командир особистої гвардії М.Каддафі)
Абудл Нібіх Заід [16]
Роберт Мугабе (Послав військових на допомогу Каддафі)

Халіфа Хіфтер [24]
Абдель Хакім Белхадж [25]
Шарль Бушар [26]
Хусейн Дарбук †

Супротивники Каддафі, основні сили яких розташовані на сході країни, 18 лютого — 4 березня зайняли Бенгазі, Місурату та більшість міст [34] узбережжя Середземного моря. Повстанці проводять збройні сутички з урядовими прихильниками, регулярною армією та найманцями. Єгипет, який за двосторонньою угодою отримує значні постачання зброї з боку США, у березні почав постачання зброї повстанцям Лівії. Поставки здійснюються з відома офіційного Вашингтона [35] .

Під контролем Каддафі станом на початок березня залишилися столиця Триполі, а також Сирт, Злітен (Zliten), Сабха та ряд міст на заході і півдні країни [36] .

На стороні Каддафі виступають елітне лівійське військо (Бригада Хаміса), урядова армія, поліцейські підрозділи та кілька сотень іноземних найманців із різних країн (переважно з країн Субсахарської Африки — Чаду, Гвінеї, Нігерії, Кот-д’Івуару) [37] [38] . Деякі з офіційних державних осіб та частина офіцерського складу лівійської армії перейшли на бік повстанців [39] .

У результаті контрнаступу 5—17 березня сили Каддафі витіснили повстанців із більшості міст на заході країни. Урядова армія наступала на схід узбережжям Середземного моря і відбила міста Бен Джавад , Рас-Лануф, Брегу [40] [41] , зайняла південну частину Адждабії. Обійшовши непокірне місто, головні сили армії з боями 18 березня дійшли до Бенгазі та зайняли його передмістя [42] . Суттєво уповільнили наступ бронетанкового війська авіаудари міжнародних сил ООН. Тривають бої за Бенгазі та Місурату, які розділені повстанцями і армією приблизно навпіл [43] .

Більшість країн світу засудили Каддафі за використання сили проти цивільних осіб. Сполучені Штати ввели санкції проти уряду Каддафі. Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй прийняла резолюцію про заморожування активів Каддафі і 10 членів його родини та 6 осіб найближчого оточення. Резолюцією введена заборона на пересування для вказаних осіб, а справа Лівії передана в Міжнародний кримінальний суд для проведення розслідування [39] .

18 березня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 1973 про встановлення зони, що заборонена для польотів , над Лівією. Вважається, що рішення про інтервенцію не ухвалено. [44]

Протягом 18—21 березня сили міжнародної коаліції встановлювали зону, що заборонена для польотів та завдавали ракетно-бомбові удари на засобах ППО Лівії [45] , а з 22 березня авіація ООН зосередилася на підтримці наземних сил повстанців і завдавала удари по скупченнях урядового війська та по військових базах Каддафі.

Ряд лідерів держав Латинської Америки висловили свою підтримку режиму Каддафі. Стриману позицію зайняли Росія, Китай, Бразилія, Індія та Німеччина [46] .

Oops something went wrong: